І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка



«І досі сниться: під горою…»

Варіанти тексту

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка, сидить

Неначе й досі сивий дід

Під хатою, і забавляє

Біленька хаточка стоїть,

Неначе й досі сивий дід

Сидить під хатою, і бавить

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошее та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая дитини мати,

Прийма на руки і годує

І тихо весело цілує [?]

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая дитини мати,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхнувшись собі тихо,

Та й думає – минуло лихо,

Таки поміг Господь дожить

До радості. Старий читає,

Перехрестившись, «Отче наш».

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: – Де ж те лихо?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

Примітки

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 203–204) [«Мала книжка»] ;

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 105).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 12 у третьому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку й навесні 1850 р., до арешту 23 квітня, орієнтовно: січень – квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», куди вірш переписано, ймовірно, на початку 1850 року, не пізніше дня арешту поета 23 квітня, з невідомого автографа. В тексті наявна значна авторська правка. У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з деякими виправленнями, особливо наприкінці твору, до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

З «Більшої книжки» твір переписано до списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову й тепер не відомий [Див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 8] . Подані з нього фрагменти відповідають тексту «Більшої книжки».

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 11–12. – С. 3–4) за «Більшою книжкою»; рядок 22 поданий так: «І сам пішов опочивати», що збігається із списком Г. Н. Мордовцевої (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 3, № 1989, с 511).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 424, за першодруком.

Подається за виданням : Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 233 (канонічний текст), с. 480 – 481 (варіанти), с. 688 (примітки).

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

Розмістіть посилання на цю сторінку
у своєму сайті / блозі / etc.

Скопіюйте код з поля «Код для вставки» і вставте його на своїй сторінці. Змініть його відповідно до ваших потреб.

Рекомендуйте цю сторінку своїм друзям
через соціальні мережі

© 2011 – 2021 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі), автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Число завантажень : 7 303

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter .

Источник статьи: http://www.t-shevchenko.name/uk/Kobzar/1850/IDosiSnytsjaPidGoroju.html

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 233; 688.]

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

«І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ. »

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 203 — 204);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 105).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 12 у третьому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку й навесні 1850 р., до арешту 23 квітня, орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», куди вірш переписано, ймовірно, на початку 1850 року, не пізніше дня арешту поета 23 квітня, з невідомого автографа. В тексті наявна значна авторська правка. У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з деякими виправленнями, особливо наприкінці твору, до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 11 — 12. — С. 3 — 4) за «Більшою книжкою»; рядок 22 поданий так: «І сам пішов опочивати», що збігається із списком Г. Н. Мордовцевої (ІЛ, ф. 3, № 1989, с. 511).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 424, за першодруком.

З «Більшої книжки» твір переписано до списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову й тепер не відомий (Див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 8). Подані з нього фрагменти відповідають тексту «Більшої книжки».

Источник статьи: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2107.htm

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка

І досі сниться: під горою,
Між вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує.
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: – Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги? –
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, “о т ч е н а ш”.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора
Яром на долину;
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та понад горою,
Хлопочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми…

Світає, край неба палає

Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сімя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все… Тільки дівчата
Та соловейко не затих.

24 Коментарів на “ Тарас Шевченко ”

Чудові вірші!Коли читаеш сльози на очі навиртаються…Якою добродушною і щирою людиною треба було бути,щоб так писати?

Обожнюю! Велика людина і така звичайна!

коментарі зайві… у нього просто була безмежна любов до неньки України…

клас)мені треа вивчити садак вишневий коло хати неможу ніяк(=(

самый конченый поет в мире. кто его просил это все писать.

ось в школі номер2 конкурс: кращий читець. треба вивч світае край неба палає…

Источник статьи: http://www.rozumnadytyna.com.ua/?p=2267

Мені тринадцятий минало

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Катерина Штанко

Зміст:

Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу, і не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось,
І сонце гріло, не пекло!

Та не довго сонце гріло,
Не довго молилось.
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє –
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози.
Тяжкі сльози. А дівчина,
При самій дорозі,
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу:
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози,
І поцілувала.

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє: лани, гаї, сади.
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

І золотої й дорогої

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу!
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі:
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що се-ж та молодість моя:
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки! Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім, вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

А.О.Козачковському

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака
(Бо я було трохи не голе, –
Таке убоге), та й куплю
Паперу аркуш, і зроблю
Маленьку книжечку; хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу,
Та й списую «Сковороду»
Або «Три царіє со дари».
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую, було, та плачу.
І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні, –
І тяжко плакать. І не знаю,
За що мене Господь карає.
У школі мучилось, росло,
У школі й сивіть довелось,
У школі дурня й поховають;
А все за того п’ятака,
Що вкрав маленьким у дяка
Отак Господь мене карає.

І досі сниться: під горою.

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: – Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги? –

І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Тяжко-важко в світі жити

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, –
Хоч з мосту та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, – тяжко жити,
І нема де дітись.
В того доля ходить полем,
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зо мною зострінуться –
Мов не добачають.
Багатого, губатого
Дівчина шанує,
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.

«Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з себе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа.
На чужій сторонці
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці.»

Пішов козак, сумуючи,
Нікого не кинув.
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє.
Тяжко-важко умирати
У чужому краю!

Сестрі

Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: «Де-ж я прихилюсь
І де подінуся на світі?»
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі строїть,
Неначе дівчина, хатина.
Дніпро геть-геть собі роскинувсь,
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь: у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра,
Многострадалиця святая,
Неначе, в раї спочиває,
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається: виринає
З-за хвилі човен, доплива
I в хвилі знову порина…
«Мій братіку! Моя ти доле!»
І ми прокинулися. Ти..
На панщині, а я в неволі.
Отак нам довелося йти
Ще з-малечку колючу ниву!
Молися, сестро! Будем живі,
То Бог поможе перейти.

Світає, край неба палає

(Уривок з поеми «Сон»)

. Світає, край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі на волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють в полі.
І все то те, вся країна,
Повити красою,
Зеленіє, вмивається
Ранньою росою,
Вмивається, красується,
Сонце зустрічає,
І нема тому почину,
І краю немає!

Вітер з гаєм розмовляє

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить – рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі –
І скіпок не стало.

Недовгий шлях – як човнові
До синього моря –
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
Потім спитай, де сирота, –
Не чув і не бачив.

І барвінком, і рутою.

(Уривок з поеми «Сліпий»)

І барвінком, і рутою,
І рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину
В зеленому гаї.
І сонечко серед неба
Опинилось, стало,
Мов жених той молодую,
Землю оглядало.

Ой три шляхи широкії.

Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині…
А дівчина заручена –
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину…
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.

На Великдень, на соломі.

На Великдень, на соломі
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками,
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку, а тій стьожку,
Тій стрічку купили;
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові;
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
– Мені мати куповала.
– Мені батько справив.
– А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
–А я в попа обідала! –
Сирітка сказала.

Дівча любе, чорнобриве

Дівча любе, чорнобриве
Несло з льоху пиво.
А я глянув, подивився –
Та аж похилився.

Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить.
Боже сильний! Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.

Ішов кобзар до Київа

(Уривок з поеми «Катерина»)

Ішов кобзар до Київа
Та сів спочивати,
Торбинками обвішаний
Його повожатий;.
Мале дитя коло його
На сонці куняє,
А тим часом старий кобзар
«Ісуса» співає.
Хто йде, їде – не минає:
Хто – бублик, хто – гроші;
Хто старому, а дівчата
Шажок міхоноші.
Задивляться чорноброві –
І босе, і голе.
«Дала, кажуть, бровенята,
Та не дала долі!»

Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Розповила, нагодувала,
Попестила, і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй: той син Іван
І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий,
На вольній бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
І на своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася, небога.
Прокинулась – нема нічого.
На Йвася глянула, взяла
Його, гарненько сповила,
І копу дожинать пішла,
Поки не чути ланового.

Якби мені черевики

Якби мені черевики,
То пішла б я на музики.
Горенько моє!
Черевиків немає,
А музика грає, грає!
Жалю завдає!
Ой піду я боса полем,
Пошукаю свою долю.
Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву,
Моя доле неправдива.
Безталанна я!
Дівчаточка на музиках
У червоних черевиках.
Я світом нужу.
Без розкоші, без любові
Зношу мої чорні брови,
У наймах зношу!

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Сонце заходить,
гори чорніють

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся. і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! – і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.

Зоре моя вечірняя

(Уривок з поеми «Княжна»)

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила.
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає.
А про людей. Та нехай їм.
Я їх, добрих, знаю.

Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі; й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажеш.
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники.
Отаке-то козаки!

Ой діброво – темний гаю!

Ой діброво – темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік. Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом,–
Аж сам собі дивується
На свою діброву.
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою,–
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.

Зa сонцем хмаронька пливе.

Зa сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море; покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить.
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись.
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти!

Тече вода з-під явора.

Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою;
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города,
Вода, ставом стала;
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитесь, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Ми вкупочці колись росли

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
І говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали!
Старі зарання повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
Веселеє колись село
Чомусь тепер мені старому
Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.
І бачиться, в селі убогім
(Мені так бачиться) нічого
Не виросло і не згнило,
Таке собі, як і було:
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі;
Ставок, гребелька і вітряк
З-за гаю крилами махає;
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою; по горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Мов у раю, мої старі.

Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались.
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає.
Нехай з святими спочивають
Мої старі. – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась.
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає; або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! і не вбога,
Та талану Господь не дав. –
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив Святого Бога.

Росли укупочці, зросли.

Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись.
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, Всещедрий Боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба –
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.

Учітесь, читайте!

(Уривок з поеми
«І мертвим, і живим»)

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей — україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Источник статьи: http://xn--80aaukc.xn--j1amh/shevchenko.html

Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні

Між окремими частинами в безсполучникових складних реченнях ставиться кома, крапка з комою, двокрапка і тире.

Кома ставиться, коли окремі частини тісно пов’язані між собою і виражають одночасність перелічуваних явищ, часову послідовність дій або перелік їх: Сонце високо, косарі далеко, ко­си дзвенять, коні пасуться (О. Довженко); Тим часом короткий осінній день гас, з плавнів вставала ніч (М. Коцюбинський).

Крапка з комою ставиться тоді, коли окремі частини зберігають відносну самостійність і в своєму складі мають інші розділові знаки, зокрема кому: У гаю, гаю вітру немає; Місяць високо, Зіроньки сяють (Т. Шевченко).

Двокрапка ставиться, якщо друга частина розкри­ває чи доповнює зміст першої або коли між ними існують з’ясувальні, означальні чи причинові відношення: Відома іс­тина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води (В. Скуратівський); Я гойдаюсь на мокрій лозі… й регочу, щасливий: я чую весну (О. Довженко).

а) якщо передається швидка зміна подій: Врешті війнув вітрецьперед втікачами була наддунайська низина (М. Коцюбинський);

б) якщо в першій частині виражається час або умова: По­гляну на березограйаж серце завмирає (Д. Луценко);

в) якщо друга частина виражає наслідок: Прийшов ра­нокзбудились дороги (А. Головко);

г) при порівнянні, протиставленні чи зіставленні обох час­тин: Ще сонячні промені сплятьДосвітні вогні вже горять (Леся Українка).

450.Прочитайте. Випишіть спочатку речення з однорідними чле­нами, а потім – безсполучникові складні речення.

1. Прощай усе: поля, діброви, Дніпро широкий, бір сосновий, убраний в раннюю росу. 2. До вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. 3. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду. 4. Топить нас глибоке горе, Ним до краю душі повні. 5. Із садочка красно Пахощами віє; Сте­ляться сутіні, Тумани лягають; Кетяги з калини В вікна зазира­ють. 6. Щось гуде струною На бузку близенько; В лузі за вербою Тьохнув соловейко. 7. А буря злюча Дуби з корінням вирива, Здіймає, гонить хвилі-гори На почорнілім, лютім морі; Реве і сто­гне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою. 8. Куди не глянь – просторо й ясно всюди, Страшних мурів не видко навкруги; Не чуть плачу: далеко хижі люди… 9. Не осяє тії ночі Навіть промінь золотий; Змовкли струни вже співочі, Погаса вогонь святий (3 тв. М. Старицького).

451. Прочитайте. Випишіть спочатку безсполучникові складні речення з однорідними частинами, а потім – з неоднорідними. По­ясніть свої міркування.

1. І знову осінь стала на порі, Голосять знову журавлині сурми (С. Зінчук). 2. Я певен: в цю мить забилось серце вишні. Я певен: в цю мить хтось до сонця дійшов. 3. Із царин підводи звозять сі­но, Гори наскрізь чебрецем пропахли. 4. Мене люблять сади, ме­не люблять плуги і кедрини зеленокосії. 5. Шурхочуть по насту місячні шини: Місяць розвозить людям світло (3 тв. Т. Мельничука). 6. Дихне вітерець – заворушиться діброва, закипить біло­пінна, зашепоче ніжно та лагідно (М. Олійник). 7. Тоді ніхто не чув про перетворення природи, і вода тоді текла куди і як попало (О. Довженко). 8. Прийшла звістка невесела: козаченька вбито. 9. На вулиці скрипка грає, Мене мати не пускає. 10. – Грицю, Грицю! Молотити! – Гриць не здужає робити. 11. Два ведмеді, два ведмеді Горох молотили, Два півники, два півники До млина носили (Нар. тв.). 12. Ось і вечір, вівці біля броду 3 Черемоша п’ють холодну воду (М. Юрійчук). 13. Весна іде. Сніги чорніють; З-під них пожовклі та бліді Виходять руна; скрізь леліють Озера талої води (М. Старицький). 14. Ляскають праники – жінки по­лотно вибивають (А. Головко).

452. Спишіть. Проаналізуйте безсполучникові складні речення з неоднорід­ними частинами, з’ясуйте наявні тут смислові зв’язки та засоби ви­раження їх. Поясніть ужиті розділові знаки.

1. Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє (О. Олесь). 2. Як зараз бачу: пінилась вода. У видолинки запали тіні… (Л. Таран). 3. Промчався вершник по німій Полтаві – у серці міста громом від­далось (Л. Костенко). 4. Гаї шумлять – я слу­хаю. Хмарки біжать – ми­луюся (П. Тичина). 5. Різець в руках у скульптора ожив: Чоло людини глянуло з граніту (М. Яремен­ко). 6. Любий гляне – серце в’яне, жито зеленіє, Нелюб гля­не– вінок в’яне, личенько марніє… (М. Ни­кон­чук). 7. День обі­цяє бути погожий: на небі ні хмариночки, ні плямочки (Панас Мирний). 8. Мені снилось: я мельник в старому млині. 9. Геть із мулу якорі іржаві – Нидіє на якорі душа! 10. Легкі зморшки обличчя вкрили – Це життя трудового плід (3 тв. В. Симоненка).

453. Перебудуйте, де це можливо, безсполучникові складні ре­чення на сполучникові й запишіть. В яких випадках ви обрали сполучник суряд­ності, а в яких підрядності? Обґрунтуйте свій вибір.

1. Відшуміла щедра злива – В передмісті тиша й спокій (Л. Тельнюк). 2. З-за садка крізь голе віття жовто сяяло сонце, пахло ще не підопріле, росяне листя; холодне після враніш­нього приморозку, воно лежало попід кожним деревом пух­кими купами (Григір Тютюнник). 3. Пахне росами й зорями жниво, Плачуть збіжжям дозрілим жнива (С. Пушик). 4. На­снився мені чудернацький базар: під небом, у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі (Л. Костенко). 5. Шануй гніздо старого чорногуза – Він сте­реже і клуню, і стіжок (П. Филипович). 6. На схід сонця квіт­нуть рожі: будуть дні погожі (П. Тичина). 1. Ось тьохнув щас­но соловей – її ж нема (М. Старицький). 8. Ген-ген туман густий Вже огорта наміткою діброви; 3 чола твого, мов хвилі ті шовкові, Розсипались під промінь золотий (М. Старицький).

454. Утворіть з окремих речень безсполучникові, запишіть їх, розставляючи потрібні розділові знаки. У чому різниця між реченнями з однорідними членами і безсполучниковими складними?

1. Глибокий жовтень барви переплів. В туманах ранку тужа­віють роси (В. Лелек). 2. Пливуть у шумі хвиль уривки літ. Їх те­чія несе в далеку безвість (Ю. Клен). 3. Перепел ударив. Неба край біліє. На його окрайку геть он бовваніє сумная могила… (І. Манжура). 4. Вода прибувала з дивовижною швидкістю. В один день затопило ліси, сінокоси, городи. 5. Ревом ревло над Десною всю ніч. Дзвонили дзвони. 6. На озері створювалась ти­ша. До берега наближався Тихін з рябим мисливським собакою. 7. Минули трохи згодом косовиця й жнива. Доспіли груші й яб­лука на Спаса. 8. Я прислухаюсь. Щось заскрипіло і тихо десь плеснуло на Десні. 9. Почали гукати деркачі, перепел, бугай, ще якась птиця. Скинулась здорова риба серед Десни… 10. Я хутко набираю повітря й перестаю дихати. Від довгого чекання пострі­лу роблюся синім (3 тв. О. Довженка). 11. Утома взяла своє. Со­ломія навсидячки задрімала (М. Коцюбинський).

455. Перепишіть безсполучникові складні речення, обґрунтував­ши вжиті в них розділові знаки.

1. Ячать десь білі лебеді, Качки знялися з криком, з шумом, Рибки виплескують у воді – Світ будиться із сну-задуми. 2. Бризнуло небо піснями весняними: О, це весна вже прийшла! 3. Сплять кипариси, дрімають гранати, Ніч розкидає сріблястії шати… (З тв. О. Олеся). 4. На Січі існувала абсолютна рівноправ­ність козаків; певні повноваження надавали тільки старим козакам, зокрема право вирішувати спірні питання за давніми звича­ями і традиціями козацької ватаги… (П. Меріме). 5. Розгнівалася стара Зима: задумала вона все живе знищити (К. Ушинський). 6. На прикладі творчості Малишка підтвердила свою істинність давня теза: великі часи народжують великих поетів (Д. Павличко). 7. У дібровах та борах бродять вепри, тури, олені, козулі, вовки, гніздяться птахи, у дуплах старезних дерев мирно гудуть бджо­лині рої (В. Малик). 8. Золотими віхолами відшуміла осінь, біли­ми хурто­ви­на­ми вітровіє зима, зеленою повінню розливається ве­сна-красна, а там, дивись, уже й літо на порозі… (І. Цюпа). 9. По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хма­ринки, над озером зашелестів очерет; з дерев стиха знімалися й задумливо падали На землю сухі листочки (С. Васильченко).11. За гай скотилось сонце ясне, Хмарок рожевих цілий рій В бе­зодні синій тане, гасне (М. Старицький).

456. Спишіть подані речення, вставляючи потрібні розділові знаки. Поясніть їхнє вживання.

1. На годину спізнився за рік не доженеш. 2. Підійми всяк колосок з колосків росте мішок. 3. Стоїш високо не будь гор­дим стоїш низько не гнися. 4. Любиш смородину люби й оскомину. 5. Пішов батько навпростець не скоро вернеться. 6. Час не віл його не налигаєш. 7. У січні росте трава влітку болить Ґазді голова. 8. На Юрія роса не треба коням вівса. 9. Бджоли раді цвіту люди раді літу. 10. Молов батько невіяне пекла мати несіяне. 11. Ліс рубають тріски летять. 12. Держи язик за зубами будеш їсти кашу з грибами (Нар. тв.).

457. Запишіть подані речення, вставляючи потрібні розділові знаки. Сформулюйте правила їхнього вживання.

1. Вчуваються нам голоси пташині Ввижається зайчачий перший слід (Я. Дорошко). 2. Гнізда хитаються на осокорах В синьому небі рогаті віти (А. Малишко). 3. Як зараз бачу посе­ред хати, залитої світ­лом, із дитям на руках стоїть мати (В. Тимошенко). 4. Умер кобзар по­рва­лись струни Замовкли звуки го­лосні, Дніпра пороги і перуни, Спів­ця єдиного пісні (О. Олесь). 5. Вгору туман піднімається срібний Хмар­ками-смутками в’єть­ся дощик осінній, уїдливий, дрібний Падає, сиплеться, ллється (Г. Чупринка). 6. 1 вітрові в полі гуляти не сила згор­нув свої віль­ні широкії крила (М. Коцюбинський). 7. Була відлига з стріх капало з горбка збігали мов весною струмочки талої води горо­бці весело цвірінькали (М. Коцюбинський). 8. Піднімаються грози на тлі вечорів у тих грозах серця позливались з громами (М. Вінграновський). 9. Заходить місяць гаснуть зорі з-за гаю спів несе луна (М. Ста­риць­кий).

458. Перебудуйте, де це можливо, безсполучникові складні речення на сполучникові та запишіть їх. У яких випадках ви обрали сполучники сурядності, а в яких – підрядності? Обґрун­туйте свій вибір.

1. І досі сниться: під горою, Між вербами та над водою, Бі­ленька хаточка. 2. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши, вітер, чорні хмари, Ліг біля моря одпочить. 3. Защебетав соловейко – пішла луна гаєм. 4. Защебече соловейко В лузі на калині, – За­співає козаченько, Ходя по долині. 5. Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє, Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило. 6. Висипали запорожці – Лиман човни вкрили. 7. Зорі сяють; серед неба Горить білолиций; Верба слуха соло­вейка, Дивиться в криницю. 8. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (3 тв. Т. Шевченка). 9. На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами, громи роз’їжд­жають у хмарах – вози гуркотять! 10. Теплий грім у синій хмарі грима, дрібен дощик сіється в траву. 11. Конвалії цвітуть у моло­дій траві, тремтить роса на вічках дзвонів білих. 12. В людське безсмертя я не вірю, та вірю: не вмира краса! (З тв. Є. Гуцала). 13. В гаю чудова Розляглась луна: Гучно ллється соловйова Пісня чарівна. (О. Пчілка). 14. Не змовкають хори понад гаєм, Знов гніздечко соловейко в’є… (О. Білаш).

459. Продовжіть за зразком безсполучникові складні речення так, щоб вони відповідали заданим у дужках умовам. Розставте потрібні розділові знаки, поясніть їх.

Зразок: З нас ніхто не заговорить… (неоднорідні час­тини, причи­но­ві відношення).З нас ніхто не заговорить: кругом нас стільки чутливих вух.

1. Куди не глянь по світу… (неоднорідні частини, наслідкові відношення). 2. Хмарою линуть галки перелякані… (неоднорідні, причинові). 3. Скінчилася мука твоя… (однорідні, послідовність подій). 4. Сивіє сіно у валках… (однорідні, одночасність подій). 5. Глянь… (неоднорідні, друга частина розкриває зміст попере­дньої). 6. Зітхнули десятки грудей… (неоднорідні, причинові). 7. Одні потопали в розкошах… (неоднорідні, протиставні).

460. Випишіть з художніх або публіцистичних творів 4 безспо­лучникові складні речення з однотипними (незалежними) частинами і 4 – з неоднотипними (речення з відношенням залежності між окремими частинами). Поясніть ужиті в них розділові знаки.

461. Складіть опис літнього вечора. Уведіть до тексту два безсполуч­никові складні речення з однотипними частинами і два – з неодно­типними частинами.

462. Прочитайте речення, запишіть їх. Подумайте, чи можна в яких-небудь реченнях між їхніми частинами поставити інші розділові знаки.

1. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ (І. Огієнко). 2. Світ рухливим і мінливим став – Непорушні тільки си­ві гори (М. Луків). 3. Хмура осінь насуває, Гілля листя попускає, Птиця в вирій подалася, Мені ж знову уп’ялася Нудьга в серце та холодна… (І. Манжура). 4. Вже скосили гречку, осінь недалечко, місячна вуздечка впала на поріг (В. Сосюра). 5. Раптом бачу: в пі­тьмі пломеніє вогонь язиками (В. Губарець). 6. Кличе травень літо на розмову, Парк горта зелені сторінки (О. Яровий). 7. Посієш вчасно навесні – Багатим бути урожаю (О. Яровий). 8. Захма­рилось сонце, вітрець повіває, Легесенько травка у покіс лягає; Співаючи пісню, дівки й молодиці У валки громадять зелену тра­вицю (В. Кулик). 9. Дочекався я Свого святонька, Виряджала в світ мене матінка (С. Руданський). 10. Під гаєм в’ється річенька, Як скло вона блищить; Долиною зеленою Кудись вона біжить (Л. Глібов). 11. Облітає іржа, опадає сусальна позлота. Проявля­ється в пам’яті істинне злото – Русь (І. Низовий).

Схема розбору безсполучникового складного речення

1) речення складне, безсполучникове; 2) з однотипними чи різнотипними частинами; 3) якими засобами виражені смислові й синтаксичні зв’язки між частинами речення; 4) пояснити розділові знаки між частинами речення.

Зразок розбору безсполучникового складного речення

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле ні­міє (Т. Шевченко).

1. Складне, безсполучникове. 2. 3 однотипними частинами. 3. Інтонацією перелічення. 4. Ставляться коми, оскільки однорідні частини тісно пов’язані між собою й виражають одночасність.

Источник статьи: http://infopedia.su/9x15b4.html


Adblock
detector